Я люблю це село –
Ту маленьку мою Батьківщину.
Я люблю цих людей –
Єдину дружню родину.
Усе тут міняється
З року у рік,
І в пам’яті нашій
Залишається слід...
Моє село! Ці два слова - не просто
слова. Це зізнання в любові до місця, де ти живеш. Як і кожне село, наше Дачне
має свої особливості. Це периферія обласного центру. А в такі місця прагнули і
прагнуть попасти люди сміливі за вдачею, мужні за волею і щасливі за долею.
Дачне, як і кожне місто чи село має свою
історію. Наша землячка Надія Федорівна Корнійчук займалась вивченням
історичного виникнення Дачного. За її даними до 1924 року земля, де нині
розташоване наше село, належала пану Ільнівському. А залізничний полустанок називався
Ільнівка.
В 1926році відомий на той час в Луцьку
пан Євген Іванович Петриківський купив собі тут дачну ділянку, щоб побудувати
власний будинок. Він стояв з нинішнім будинком, в якому зараз працює клуб і
бібліотека с. Дачного.
Сам Петриківський родом з Любліна, де
заснував приватну гімназію, в кінці 1923 року переїжджає в Луків, а потім в
Луцьк. Петриківський на той час був високоосвіченою людиною. Директор українського
банку, директор горілчаного заводу, концесіонер української гімназії, працював
в Луцькому сеймику, №22 пройшов на виборах в депутати від УСРП (засн. Франком).
Був головою Луцької просвіти. Мав п’ятеро дітей - всі дістали вищу освіту.
Дочка Оксана закатована по - звірячому.
Син Тарас 10 років відсидів в лагерях, хоча був на фронті.
Євген Петриківський дуже багато зробив
для того, щоб люди тут поселились і жили. Для цього він потурбувався, щоб через
село було прокладено шосейну дорогу, хоча її будівництво початково планувалося
в іншому місці.
В 1932році село дістало повну назву
Юляна, в честь дружини волинського воєводи, Юзефського - Юлії. «Що торкається
самої назви, - пише Євген Петриківський, - то я хотів назвати селище в честь
польської письменниці Габріели Запольської - «Запольське», але під тиском
адміністративних чинників названо було в честь дружини тодішнього воєводи
Юзефського, ім’я котрої було Юлія. Я припускав, що прйнявши цю назву, Юлія
Юзефська своїм впливом допоможе підняттю Юляни». В цьому ж році Петриківський
проводить з’їзд приятелів пані Юляни. А сама пані Юлія обирається почесним
членом. Вона сама проживала в місті Луцьку, але дуже любила бувати природі, де
простягались поля, а поряд шумів ліс.
На той час село називали Юляни. І лише
згодом, уже в після воєнні часи, йому, як периферії м. Луцька дали назву Дачне.
Великого горя нашому народу завдала
війна, коли чорний чобіт фашиста люто топтав нашу землю, спалюючи осел вбиваючи
мирних жителів. Багато молодих хлопців вбит фронтах війни, це були вбиті жителі
села Дачного. Німці панували в селі до 2-го лютого 1944року. А тоді погнали
назад у Німеччину. Багато наших юнаків вступали у лави Червоної Армії, щоб
добити ворога і звільнити землю вії коричневої чуми.
Благословила мати сина,
А синові 17 літ,
Іти на бій за Батьківщину,
Був материнський заповіт.
Сховала сльози на прощання,
Щоб не пекли його вони.
І син пішов лишив чекання,
Лишив свої хлопчачі сни.
Минали бурі стоголосі,
Є і медалі, й ордени...
А рана та, ще ниє досі
Далеким
стогоном війни...
Люди надіялись, що після війни вони
стануть жити краще, що в сім’ї їхній прийде спокій. Проте жорстока каральна
система Радянської влади почала вишукувати ворогів серед власного народу.
Репресій зазнала не одна сім*я з нашої села.
Людей вивозили в Караганду, Кемерово,
Архангельськ. Проте, ніщо не зламало волі і сили духу наших односельчан, в
серцях своїх вони несли любов до України, до рідного села. І цієї любові, віри
вони не розтратили, не розгубили в далеких і сибірських снігах, ніщо не зламало
їх духу. Це сім’ї з Дачного: Федорук Наталія, Жуган Ганна, Форимець Євдокія.
А скільки горя принесла нашому народові
безглузда і жорстока операція «Вісла», коли етнічних українців під дулом автоматів
вигнали з рідних прабатьківських земель з Польщі і привезли на Схід України,
обіцяючи дати землю і рай більшовицький. Рятуючись від голоду Клара і багато
інших, які своєю працею збагачували край рідний, лишаючий гідний слід на землі.
Особливої уваги заслуговує діяльність
жителів села Дачного - Шкарлатюка Василя Леонтійовича та Фаримця Богдана Дмитровича. Це вмілі спеціалісти,
механізатори, шо надають людям допомогу трактором і комбайном,
які мають у власному господарстві. Прекрасні сім’янини, патріоти України. Таких людей потрібно шанувати, берегти, бо вони -
гордість нашої держави.
Уквітчане пишними садками, напоєне
цілющими водами рідної України квітне і росте село Дачне. Будуються нові
будинки, виросла ціла вулиця Молодіжна.
На сьогоднішній день в нашому селі
нараховується 238 дворів.
В селі діє початкова школа. Тут
навчаються діти 1-4-х класів. На жаль в селі нема середньої школи, а тому діти
далі змушені добиратись для подальшого навчання в м.Луцьк, м.Ківерці та
с.Прилуцьке.
Колектив школи багато років очолювала
Шнит Радислава Антонівна. На даний час вона на заслуженому відпочинку. Тепер
директором школи є молода, енергійна жінка Ройко Ліда Миколаївна.
Наші випускники навчаються у вищих
навчальних закладах області та України.
На сторожі здоров’я кожного жителя сіл
Дачного та Жабки стоїть зав.медпунктом Ольга Андріївна Гордійчук, яка і в дощ і
спеку спішить до людей, щоб надати свою допомогу. А акушером є Любенікова
Людмила Олександрівна.
Особливої уваги заслуговує Нікольчук
Галина Іванівна, яка близько 40років працювала на ФАП і, ще коли тут був
міжколгоспний родильний будинок, народжували жінки з прилеглих сіл Озерце,
Небіжка, Прилуцьке, Жабка, та Дачне. На даний час вона ще в строю, люди її
люблять, шанують і постійно звертаються по допомогу. Велика шана і подяка їй за
це.
За останні роки, після часів застою,
село Дачне почало процвітати. Тут працює відділення почти, працює сільський
клуб, завідує яким на даний час Гаврилюк Богдана Олександрівна.
Також працює бібліотека - філія №16,
завідуючою якої є Холодинська Людмила Вікторівна.
Діти та дорослі є активними учасниками
художньої самодіяльності, приймають участь в різних гуртках та клубах за
інтересом.
Село Дачне розміщене за 5км від
обласного центру - м.Луцька, та за 6км від ройоннго центру - м.Ківерці.
В селі є табір ім. Олега Кошового, де
відпочивають діти з різних куточків області.
В селі діє три торгові магазини. Село
тоне в вишневих та яблуневих садах. А особливої принади надає йому сосновий та ліщиновий
ліс, що тягнеться із північної сторони села.
В 2003 році село Дачне за кошти
населення почало газифікуватись. Нині 95% будинків газифіковано.
Більшість населення працює на
промислових об’єктах м.Луцька та м.Ківерці, є працівники залізничної дороги,
чимале працівників торгівельної мережі та будівельних організацій.
Село Дачне підпорядковане до Прилуцької
сільської Ради очолює яку Віктор Георгійович Кирилюк.
Багато талановитих людей живе в нашому
селі, які вміють співати, малювати і Богу молитись. В селі власними силами
збудовано храм. А в 2015 році розпочато будівництво приміщення для школи Божого слова.
Також в селі проживають народні умільці:
·
Фесок Ніна Андріївна,
1955р.н.— вишиває;
·
Марчук Юрій
Григорович.— майстер столярних виробів;
·
Усідус Володимир
Сергійович, 1954р.— карбування по металу;
Багато гостей приїжджає до нашого села,
полюбуватись його красою і привітністю.
В збірці «Кольори вересня» волинський
письменник Василь Гей присвятив вірш для нашого села Дачне.
Місто машинами котить
в беззахисне Дачне,
Квітко
тендітна, рожева,
пощади не жди:
Тиха діброва від шуму
сахається лячно,
І гіллям колючим борониться бір
молодий.
Місто і ліс. А між ними кордон —
житнє поле.
Місто і ліс. А між ними застава —
село.
Я над асфальтом спинився похило,
мов колос,
І наді мною, мов захист,—
клена зелене крило.
Босим іду по
сивизні морогу
край лану,
В ногу впиваються
битого скла гостряки.
Бризкає кров.
І не так обпіка мене рана —
Душу проймає
болем і жалем гірким.
А наді мною ласкаво
Дачне схиляється раптом,
Кладе обережно
цілющий листок на поріз —
І я помічаю,
як гарно всміхається ранок,
І чую, як дихає
свіжою силою ліс.
